Наукова школа

Сукупність підходів, що характеризують стиль досліджень кафедри, її наукову школу можна визначити як „прикладний методологічний плюралізм” (ПМП). ПМП кафедри багато в чому схожий із системою поглядів відомого філософа П. Феєрабенда (1924-1994), яка має назву „методологічний плюралізм”, хоча й не зв’язаний із нею еволюційно. ПМП розвинувся на основі потреб вітчизняної економічної практики, науки та педагогічної діяльності у сфері фінансових дисциплін, тоді як Феєрабенд був впливовою постаттю у філософії науки та соціології наукового пізнання. Науковці кафедри вважають справеливою тезу цього вченого про те, „що усіляка методологія – нехай навіть найбільш очевидна, рано чи пізно, але все-таки має свої межі”.

Один із критеріїв оцінки наукових теорій, який активно критикується Фейерабендом, – це критерій послідовності. Він вказує, що наполягання на тому, щоб нові теорії послідовно продовжували старі теорії, дає необгрунтовані переваги старим теоріям, і що послідовність по відношенню до старих теорій не забезпечує того, що нова теорія краще описує дійсність в порівнянні з іншою новою теорією, яка такої послідовності не дотримується. Тобто, якщо треба обрати між двома однаково переконливими теоріями, то вибір тієї з них, яка сумісна зі старою, вже недійсною теорією, буде швидше естетичним вибором, ніж раціональним. Знайомість такої теорії вченим також може бути шкідливою, оскільки вони не відкинуть багатьох застарілих упереджень, переходячи до нової теорії.

Історія демонструє, що часто стара теорія не є частковим випадком нової і не виводиться з неї. Саме досвід, факти або експериментальні результати слугують мірою успіху теорій. При цьому немає певних логічних та емпіричних однозначних критеріїв об’єктивної оцінки конкуруючих теорій. Однак спростування і підтвердження теорії з необхідністю пов’язане із включенням її до класу взаємно несумісних альтернатив.

ПМП погоджується з поглядами Феєрабенда, що пізнання – це не ряд безсуперечних теорій, що наближаються до певної ідеальної концепції. Воно не виступає поступовим наближенням до істини, а швидше нагадує площину взаємно непоєднуваних альтернатив, що постійно збільшується, де окремі теорії слугують частинами однієї сукупності, що спонукають сторони дискусії до більш ретельного дослідження. Завдяки такій конкуренції протилежні ідеї роблять свій внесок у розвиток свідомості людей. Власне існування взаємно непоєднуваних альтернатив веде до розвитку науки через формулювання гіпотез, не сумісних із доведеними на певний час теоріями й фактами.

Разом з тим, ПМП, що застосовується в галузі фінансів, характеризується незалежністю від низки крайніх поглядів П. Феєрабенда, які випливають із завищення ним ролі абстрактно-логічних побудов на фоні недооцінки фактів. Зокрема, у науковій школі ПМП не поділяється ідея П. Феєрабенда про можливість захисту будь-якої концепції від зовнішньої критики, яку філософ виводив із тези про неспівмірність теорій. Також не визнається ідея Феєрабенда про рівність будь-якої системи тверджень. Насправді, суспільний характер людського життя цілком справедливо накладає певні обмеження на статус і застосування тих чи інших концепцій, що й обумовлює перспективність розвитку прикладного методологічного плюралізму в сучасних складних і мінливих умовах.

Комментировать